цитата

Я заснул только с рассветом и, проснувшись, увидел у себя на икре что-то странное. Во время сна правая штанина у меня немного вздёрнулась, и теперь между ней и носком на ноге сидела большая багрово-красная виноградина. Удивлённый этим, я только дотронулся до неё, и вдруг, к моему величайшему ужасу и отвращению, виноградина лопнула у меня между пальцами, брызнув во все стороны кровью. На мой крик прибежали оба профессора.
— Чрезвычайно любопытно! — сказал Саммерли, нагнувшись надо мной. — Громадный клещ и, насколько мне известно, не занесённый ни в один определитель.
— Мы пожинаем первые плоды наших трудов, — назидательным тоном прогудел Челленджер. — Придётся назвать его Ioxodes Maloni. Но, мой юный друг, что значит такой пустяк, как укус клеща, по сравнению с тем, что ваше имя будет напечатано в славных анналах зоологии! К несчастью, вы раздавили этот великолепный экземпляр в момент его насыщения.
— Какая мерзость! — воскликнул я.
В знак протеста профессор Челленджер поднял свои мохнатые брови и успокоительно потрепал меня по плечу.
— Учитесь смотреть на вещи с научной точки зрения, развивайте в себе беспристрастность учёного, — сказал он. — Для человека с философическим складом мышления, вроде меня, например, этот клещ с его ланцетовидным хоботком и растягивающимся желудком является таким же прекрасным творением природы, как, скажем, павлин или северное сияние. Мне больно слышать, что вы отзываетесь о нём столь неодобрительно. При известном старании мы сможем раздобыть второй такой же экземпляр, в этом я не сомневаюсь. — Я тоже в этом не сомневаюсь, — мрачно проговорил Саммерли, — ибо этот второй экземпляр только что залез вам за шиворот.
Челленджер так и подскочил на месте и, взревев, как бык, начал рвать на себе куртку и рубашку. Мы с Саммерли так развеселились, что даже не могли помочь ему. Наконец нам кое-как удалось обнажить могучий торс Челленджера (обхват груди пятьдесят четыре дюйма по мерке портного) и поймать клеща, который запутался в дебрях чёрных волос, покрывавших его грудь, и не успел причинить ему никакого вреда. Оказалось, что кругом все кусты кишат этой гадостью, и мы решили перенести стоянку на другое место.

цитата

Але чому в Галі неприємно затерпла ліва нога, наче вона її пересиділа? Що то за дурні новини?
Мимоволі Галя помацала ногу біля коліна, де вона нібито трошки навіть опухла, — і скрикнула від несподіванки. її пальці наштовхнулися на якусь ґулю завбільшки з кулак.
— Ой! — пролунав її зляканий голос.
— Що трапилося, Галю?
Дівчина мовчки дивилася на свою ліву ногу. Біля коліна на ній сиділа дивна незграбна істота. Вона була кругла, наче булька, але темно-червоного, навіть вишневого кольору, що різко вирізнявся на синій тканині її шаровар. Істота сиділа нерухомо, її короткі товсті лапи вп’ялися в тканину.
— Струсоніть ногою, Галю, звалиться! — крикнув Сокіл, підбігаючи до неї.
Ні, це не допомогло: огидна істота цупко трималася на нозі. Ван Лун узяв шомпол, яким чистив гвинтівку, і спробував зіштовхнути неприємного гостя з ноги. З цього також нічого не вийшло. Але Ван Лун за цей час устиг роздивитися шестиногого незнайомця.
— Вважаю, це кліщ, — спокійно промовив він. — Насмоктався крові, дуже роздувся. Галю, прошу, не хвилюйтеся. Зараз усе зроблю.
Шомполом він підчепив і відірвав від тканини шаровар одну лапу кліща, потім другу, третю, не даючи їм знову вчепитися. Нарешті, кліщ упав на підлогу, безпорадно перебираючи в повітрі лапами. Бліда, наче крейда, Галя нервово і злякано терла ногу обома руками: як же вона не почула, коли кліщ почав кусати її?..
Ван Лун вмілими спритними рухами закотив шаровари на лівій нозі дівчини. Ось вона, малесенька ранка біля коліна! Звідси кліщ смоктав кров.
— І ви не відчували нічого, Галю? — здивовано спитав Микола Петрович.
Галя сердито трусонула головою: коли б то вона відчувала!
— Немає нічого дивного, — заспокійливо промовив Сокіл. Він уже взяв з аптечки дезинфікуючу рідину і обмивав нею ранку на нозі Галі. — Цілком можливо, що ця порода кліщів насамперед випускає якийсь сік, виділення своїх залоз. Такий сік анестезує тіло в місці укусу, робить його нечутливим до болю. Свого роду пристосування організму…
Він говорив веселим, життєрадісним тоном, мабуть, бажаючи заспокоїти Галю, відвернути увагу дівчини, яка дуже розхвилювалася. Галина розуміла це: звичайно, Вадим Сергійович дуже дбайливий і милий!
— Я і потім також не помітила б, — сказала вона збентежено, — коли б не затерпла нога. От тоді я й звернула увагу… А він не отруйний, цей кліщ?
— Ні, ні, що ви! — заспокоював її Сокіл, заліплюючи ранку пластирем. — От і все, для хвилювання вже немає причин. Звичайно, кліщ не отруйний. Згадується мені, в природі взагалі не існує отруйних кліщів… на Землі, я маю на увазі. Але й тут, мабуть, також немає. А от як ця погань з’явилася тут в каюті? Адже не з Землі ми його привезли?
— Можливо, пробрався крізь люк, коли ми з Ваном виходили чи поверталися, — висловив припущення Риндін.
— Хм… трудно уявити собі, адже кліщі дуже малорухливі істоти, — заперечив Сокіл. — Ну, Галиночко, розвеселіться, люба! Зрозумійте, нічого особливого по суті не сталося. Трохи вкусив вас кліщ. Ван зняв його. Ранку промито, заліплено. І все, більше нема чого думати. У житті й не таке трапляється. Навіщо звертати увагу на такі дрібниці? Та я на вашому місці вже забув би про все. Подумаєш, вкусив якийсь мізерний кліщ! Дрібниця!
— Дозволю собі зауважити: ще одна така дрібниця сидить на вашій власній нозі, Вадиме, — пролунав незворушний голос Ван Луна, який спокійно закурював свою улюблену люльку, тепер уже без сторонньої допомоги.
— Де? Де? От мерзота! — аж підскочив стривожений Сокіл. Він люто вдарив себе рукою по нозі. Обличчя його перекосилося від гримаси огиди. З-під руки бризнула кров. Різкий удар роздавив кліща, який сидів на нозі. Вадим заметушився: — Де дезинфекція? Куди я поставив пляшку? Мерщій треба промити! Чорти ж його знають, що то за кліщі… насправді, як неприємно, бридко…
— Гадаю, не варт звертати увагу, друже, — попихкуючи люлькою, так само спокійно говорив Ван Лун, явно копіюючи попередню мову Сокола, звернену до Галі. — Трохи вкусив вас кліщ, трохи ви вбили його. Дрібниці. Зовсім, гм, дурниця, чи не так?
Сокіл сердито поглянув на Ван Луна, проте змовчав. Зате Галя сміялася на весь голос. Вона розуміла чудово, що не має права сміятися, адже Вадим Сергійович говорив тоді все це, щоб заспокоїти її, підбадьорити… Але вже надто смішно він одразу змінився, коли діло торкнулося його самого.

цитата eXteSy

"Сивий капітан" — також застаріле і практично калька дилогії Жюль Верна "Робур-завойовник" і "Володар світу".

цитата eXteSy

"Агронавти Всесвіту" — цікаво. Звісно, з наукової точки зору застаріле і глави про встановлення червоного прапора...але все рівно досить захоплююче.

цитата ЯэтоЯ

Штерн — писатель замечательный.
Но вот насчёт именно украинского фантаста...

цитата tarasovich09

Левченко, скоріш за все просто перелічив україномовних фантастів.

цитата querist

Вирішив виставити. Раптом там для когось щось корисне знайдеться.

цитата querist

До речі, не забуваймо про Василя Кожелянка!

цитата tarasovich09

ЯэтоЯ , все понятно с Владимиром Владко. Но все таки он — патриарх, много сделал для украинской фантастики.

цитата tarasovich09

том 18. Олександр Тесленко Повісті і оповідання

цитата Vladimir Puziy

цитата ЯэтоЯ

Штерн — писатель замечательный.
Но вот насчёт именно украинского фантаста...


Украинский -- это ведь не только потому, что пишет на украинском языке. ;)

цитата

Украинские фанатсты — кто они...